Вплив сучасних мультфільмів на психіку дитини
Мультиплікаційні фільми невипадково улюблені дітьми різного віку. Яскраві, видовищні, образні. У свідомості дорослого мультфільм – це те, що призначено для дітей. Але не всі мультфільми корисні. На жаль, багато трансльовані сьогодні мультфільми побудовані етично, психологічно чи педагогічно безграмотно і можуть нести небезпечні для дитини наслідки. Дитина всю інформацію сприймає у вигляді образів. Із цих образів, як із кубиків, вона будує свою модель світу. Не секрет, що часто некерована агресивна поведінка дітей, пов’язана з копіюванням ними поведінки героїв популярних мультфільмів. Справа в тім, що кількість мультфільмів для дітей, що містить в собі сцени насильства і жорстокості, зростає, а дитина, з властивою їй сприйнятливістю, переносить побачене у звичайне життя. Такі сцени насильства найчастіше можна побачити в зарубіжних мультиках, наприклад, «Покемон», «Том і Джері», «Сімпсони». Тому підбираючи мультфільм для дітей, будьте вибагливими, якщо ви купуєте незнайомий мультик – не полінуйтесь подивитися його спочатку самі, а вже потім пропонуйте до перегляду дитині. Ознаки «шкідливого мультфільму»: 1. Колір. головні герої розфарбовані яскравим, ядовитим кольором. Цей прийом експлуатує здатність дитячої психіки реагувати на все яскравіше. Тому від початку до кінця мультфільму персонаж веде маленького глядача, куди захоче, не даючи можливості відволіктися та порозмірковувати . 2. Головні герої агресивні, вони прагнуть завдати шкоди оточуючим. 3. Обличчя. Головна героїня всіх американських мультфільмів на одне обличчя. Мало того, що це нудно, але, якщо уявити ці на обличчі живої дівчини, то вона буде страшною. Із-за великої частоти показів цього обличчя на екрані, воно перетворюється на естетичний стереотип. Таким чином, дівчата будуть прагнути виглядати як те, чого не буває, а хлопчики , підростаючи, будуть безрезультатно шукати те, чого не може бути. 4. В жіночі образи втілюється така якість, як садизм. Дитина знає, що добрих і хороших потрібно наслідувати. Але в мультфільмах героїні мають не лише хороші якості, а й жорстокість, непошану до батьків. Наприклад, чи можна уявити Настеньку з «Аленького цветочка» з виразом злості чи люті на обличчі? Чи може вона взагалі бути агресивною? А от Фіона(«Шрек») , Жасмін в «Аладін» проявляють жорстокість невимушено та ще й заразливо. 5.Демонстрація небезпечних для життя дитини форм поведінки повторювати які у реальній дійсності недоцільно, незрозуміло, навіть просто небезпечно. Перегляд таких прикладів для наслідування може обернутися для дитини зниженням порога чутливості до небезпеки, а значить потенційними травмами. Доведено: сучасні західні мальовані фільми руйнують психіку дітей. Здавалося б , що може бути краще, ніж історії про Гуффі, Дональда, Міккі Мауса. На перший погляд,ці герої добродушні й завжди веселі. У діснеєвських мультфільмах немає ні крові, ні сцен насильства, добро завжди перемагає зло. Та це тільки один бік медалі. А ось інший. Варто врахувати, дитина все побачене сприймає буквально. Отже, вірить тому, що відбувається. Вона бачить, що Гуффі з величезної висоти падає на асфальт і підлітає вгору. Дональда вдаряють відбійним молотком по голові, а у нього від цього лише пташки навколо голови. Можливо, це перебільшення, але відомі випадки, коли діти реально пробували повторити те, що витворили їхні улюблені екранні герої. В якості протилежного прикладу наведу багатосерійний радянський мультфільм «Ну зачекай!». У ньому часто відбуваються травматичні ситуації: Вовк падає з енного поверху, з каруселі , потрапляє в аварії… Але яка мораль! Накурився цигарок – втрачає свідомість, стає синьо-червоно-зелений. Тобто дітей вчать: зробив щось заборонене – наслідки будуть сумними. В 60-х роках ХХ століття були проведенні лабораторні дослідження. В ході досліджень було виявлено, що діти вчаться, спостерігаючи за іншими. Діти дивилися спеціально створені телевізійні передачі, в яких агресивно поводилися із пластиковою лялькою «Бобо». Коли у дітей з’явилась можливість погратися з лялькою, вони частіше поводилися з нею агресивно, ніж ті, що не дивилися телепередачі. Приведемо декілька рекомендацій для того, щоб перегляд приніс малюкові більше користі, ніж шкоди: - Час, проведений дитиною біля єкрану має суворо дозуватися, по можливості без винятків. Лікарі-офтальмологи рекомендують для дітей до 4-х років – не більше 20 хвилин на день, для дітей 5-6 років – 30 хвилин, у 7-8 років – 40 хвилин. - Дивіться мультфільм разом із дитиною, обговорюйте зміст побаченого після перегляду. Якщо у маленького глядача виникають якісь питання, неодмінно поясніть йому і в свою чергу запитати дитину: «А як би ти поступив на місці головного героя?» - Найкраще для дітей підійдуть наші, вітчизняні мультики. Ці анімовані казки, як правило, повчальні і добрі, герої в них красиво намальовані, на них приємно дивитися. Такі мультфільми, як «Про левеня і черепаху», «По дорозі з хмарами» прищеплюють дітям любов до навколишнього світу. Із закордонних підійдуть такі як: «Бембі», « Король Лев», « Барбі» - вони про доброту, дружбу, взаємовиручку і дають позитивне уявлення про світ і моделі поведінки у ньому. Відбираючи мультфільми для перегляду, переконайтеся, що якість зображення хороша, інакше не уникнути проблеми із зором, та й задоволення від мультика буде не те. Часто дорослі вмикають дитині мультфільм для того, щоб відволіктися її чимось, а самим зайнятися своїми справами. Краще щоб це не стало звичкою, для цього можна ввести сімейну традицію зі спільного перегляду захоплюючих мультфільмів, щоб малюк відчував себе єдиним цілим з батьками.
Ефективне виховання без покарання
Покарання дітей часті у багатьох родинах. Чому покарання не працюють? Покарання викликає у дітей страх. Від страху дитина може перестати погано поводитися. Але це лише поверхневий ефект. Застосування покарання викликає лють, образу, бажання помститися. Ці почуття не сприяють успіху виховання, хіба, що ви хочете виховати у неї саме їх. Уважно спостерігаючи за поведінкою дитини після покарання, ви помітите, що вона намагатиметься знайти способи, щоб звести рахунки зі своїми кривдниками. Дитя може дражнити молодших братів, сестер або домашніх тварин, отримувати погані оцінки в школі, псувати свої або ваші речі, тікати з дому й забувати про свої домашні обов'язки. Цей перелік негативних реакцій на покарання можна продовжувати ще довго.Караючи, ви підмінюєте внутрішній контроль дитини за своєю поведінкою необхідністю контролю з боку інших людей. Дитя стає залежним від дорослого, одна присутність якого може викликати в ньому страх. Покарання не робить ніякого впливу на розвиток навички відповідати за свої вчинки. Навпроти, караючи, ви встановлюєте такі норми поведінки, при яких винні діти намагаються вийти сухими з води. А це в жодному разі не сприяє удосконалюванню їх власних моральних принципів. Коли ви караєте, дитя стає або надто поступливим, або занадто впертим, а найчастіше й мстивим. Він зосереджується на тім, щоб звести рахунки з тим, хто його покарав, і не думає про наслідки своєї поганої поведінки, про те, який урок необхідно винести для себе. Прямою протилежністю поведінки, контрольованої впливовою особою, є самоконтроль, заснований на ціннісних орієнтаціях самого малюка. Дитина учиться відповідати за свої вчинки сама і поводиться так, як вважає за необхідне. Покарання також несе в собі й інші побічні ефекти. Це заниження почуття власного достоїнства, або поводження, продиктоване почуттям страху; це змішане почуття образи, нанесеної вам людиною, на любов якого ви розраховували; це зміцнення віри в те, що діяти з позиції сили - єдиний спосіб домогтися того, чого хочеш. Крім того, покарання робить дитино недовірливою і спонукує приховувати свої помилки. Іншими побічним ефектом покарання можуть бути: - Нерішучість, невпевненість у собі. - Психосоматичні захворювання(зниження імунітету, порушення травлення, роботи серця) теж часто є наслідком стресу, викликаного покаранням. Покарання і погрози вчать дитину не попадатися, роблять її метикуватою. Причиною застосування методу є те, що батьки просто не знають, що є ефективніші методи. Часто батьки такі заклопотані, що не можуть приділяти достатньої уваги дитині: стежити за її поведінкою,вчасно відволікати від небажаних занять, терпляче пояснювати, що можна робити, а що ні і чому. Взагалі – то завжди, коли дитина «погано» поводиться,для цього є конкретні і дуже вагомі причини. Існує лише чотири мотиви, за яких діти «погано» поводяться: 1. Привернення уваги – «мені потрібна твоя особлива увага». 2. Вплив – «ти мені нічого не зробиш». 3. Помста – «шкодити у відповідь на образу». 4. Уникнення невдачі – «не буду і намагатися - все одно не вийде». На навмисну поведінку дитини, яка хоче привернути увагу, інколи корисно взагалі не звертати увагу, щоб не закріплювати її. Але подумайте, як знайти час для того, щоб приділити дитині увагу – вона має потребу у цьому. Що ж до поведінки владнолюбця , найкраще, що може зробити дорослий – демонструвати свою впертість, позбавлену агресії. При цьому варто подумати, як дитині проявити себе позитивно: дати їй право вибору, допомогти відчути себе у чомусь компетентною. Важливо правильно зреагувати у випадку, якщо мотив поведінки - помста. Природна реакція батьків – довести свою правоту й наполягти на своєму – не працює. Треба знайти в собі силу і мудрість зробити перший крок до примирення. А таі дитині, що уникає невдач, потрібна підтримка. Не робіть усе замість неї, а хваліть навіть за незначний прогрес у вміннях, навичках, досягненнях.

ПОРАДИ БАТЬКАМ ЩОДО ВИХОВАННЯ ОБДАРОВАНОЇ ДИТИНИ В СІМ’Ї

Розвиток творчих здібностей особистості - це одвічний гуманістичний принцип. Ще стародавні греки вважали, що самостійна, а отже, і творча особистість здатна самовіддано служити своєму народу і державі. Кожна держава зацікавлена у вихованні такого могутнього інтелектуального потенціалу, як обдаровані, талановиті діти.

З метою виховання обдарованої дитини, в Україні за участю Президії АН України, МОН України й ряду інших міністерств та відомств, створена комплексна програма пошуку, навчання і виховання обдарованих дітей і молоді "Творча обдарованість".

Мета програми - створення оптимальної соціально та економічно обґрунтованої мережі установ, закладів для обдарованих дітей, підготовка навчальних планів, підручників, науково-методичної продукції, підготовка кадрів до роботи з обдарованими дітьми.

Обдарованість - це високий рівень здібностей людини, що дозволяє їй досягти особливих успіхів у певній галузі діяльності. Розрізняють загальну і спеціальну обдарованість. Загальна розумова обдарованість виявляється в оволодінні всіма видами діяльності, для успішного здійснення яких необхідні певні розумові якості. Спеціальна обдарованість пов'язана з певними видами діяльності, в яких вона найбільше розвивається.

Розрізняють обдарованість:

· соціальну - лідерську;

· художню - музичну, образотворчу, сценічну;

· психомоторну - спортивні здібності;

· інтелектуальну - здатність аналізувати, мислити, зіставляти факти (серед інтелектуальних дітей є такі, які навчаються відмінно з 1-2 предметів і не встигають з інших);

· академічну - надзвичайна здатність до навчання взагалі, стають відмінними спеціалістами;

· творчу - нестандартне бачення світу й нешаблонне мислення (але такі діти часто не досягають поставленої мети і є невдахами. З дитинства вони всіх дратують. Важливо таку дитину побачити і допомогти їй).

Усі обдаровані діти мають потребу в знаннях, яскраво виражений інтерес до певної галузі знань. Немає потреби примушувати їх вчитися, вони самі шукають собі роботу, частіше складну інтелектуальну, із задоволенням нею займаються, присвячуючи їй увесь свій вільний час. Обдаровані діти вільно і швидко оволодівають відповідними вміннями і навичками. Вони показують високий рівень досягнень.

Обдарована дитина шукає спілкування з дорослими, бо ті розуміють її краще, ніж однолітки, які часто насміхаються, дають прізвиська. Обдаровані діти часто перебільшено емоційні, вони запальні, легко збуджуються через дрібниці, але це не вередування, а виявлення багатства їх натури.

Творчі діти рідко бувають спокійними, вони страждають від своєї винятковості, але багатьох рятує тонке відчуття гумору, вони цінують його. У них особлива мова, особливе сприйняття. Тому такі якості обдарованих дітей вимагають особливого підходу до них, і не випадково за рішенням Всесвітньої організації охорони здоров'я входять до "групи ризику". Вони потребують особливого виховання, спеціальних, індивідуальних навчальних програм, спеціально підготовлених вчителів, шкіл.

Фахівці давно відмітили, що обдаровані діти часто виростають в інтелігентних сім'ях, і справа тут зовсім не в особливих генах геніальності, а справа в сімейній атмосфері, в системі сімейних цінностей.

Взагалі батьки заохочують і бажали б розвивати в своїй дитині пізнавальні потреби та різні здібності, але роблять вони це по-різному. Деякі батьки прагнуть до того, щоб дитина запам'ятала більше фактів, назв, подій, відчувала гордість за свої знання.

Психологічні дослідження показують, що пізнавальна мотивація виявляється у формі дослідницької, пошукової активності, чутливості до нового, новизни ситуацій, знаходження нового у звичайному.

Для виявлення обдарованості використовують різні методи: від найпростішого батьківського спостереження до спеціально розроблених стандартизованих та тестових завдань.

Батьки використовують виховні стратегії: стратегія прямого виховного впливу, де вони постійно пропонують дітям якісь розвиваючі ігри, вправи. Інколи ця стратегія дає результати, але дуже часто в дитини виникає внутрішня протидія. Друга категорія батьків вважає, що вивчати та розвивати їхню дитину повинні фахівці. Але не потрібно повністю перекладати всі турботи на плечі інших, а самим знаходитись осторонь.

Третя стратегія - коли батьки дають вибір своїй дитині й намагаються підібрати гарну школу, не контролюючи розвиток здібностей.

Найголовніше в таких сім'ях - атмосфера пізнавальних інтересів самих батьків (самі читають, ходять на виставки, не нав'язуючи свого інтересу). Така стратегія саморозвитку виявилась найефективнішою.

Властивістю таланту є свідомий, поглиблений, всебічний розвиток обдарованості. У кожній дитині закладені певні здібності, тільки в одних вони виявляються дуже яскраво й виразно, а інших залишаються дрімати всередині. Здібності можуть виявлятися і в ранньому дитинстві, і в зрілому віці. Від народження всі діти здібні, однак такі рівні здібностей, як обдарування, талант і геніальність притаманні далеко не кожному [1, 233]. Батьки повинні добре знати, що обдаровані діти швидше за інших виконують завдання, прагнуть до самостійності, до розв'язання завдань проблемного характеру або таких, які вимагають кмітливості, різних способів розв'язання, творчості.

Розвиток здібностей нерозривно пов'язаний із формуванням інтересу. Обдарованість і талант не люблять тиску. Більшість дітей конфліктують з учителями, батьками в разі нетактовного ставлення, відсутності уваги або належного розумового навантаження. Ці діти відрізняються гарною пам'яттю, багатим словниковим запасом, вони надзвичайно гостро переживають невдачі, часто перебувають у стресовому стані, впертість і прагнення довести розпочату справу до кінця, що нерідко сприймається дорослими як вередливість, а допитливість може оцінюватися як порушення норми. Батькам потрібен індивідуальний підхід до вирішення проблемних питань з дитиною. Вони повинні здійснювати контроль над читанням дитини, захопленнями, але спрямувати свою діяльність на організацію допомоги дитині, збільшити ступінь самостійності, здатність до ефективного вирішення різного роду проблем, створити умови для забезпечення позитивного емоційного стану обдарованої дитини, позитивно-стійкого ставлення до життя, творчої діяльності. Стосунки батьків повинні будуватися на довір'ї. Допомога не може мати форму наказу, батьки повинні формувати в дітей стійкість у тихотравмуючих ситуаціях, навчати навичкам саморегуляції, набуття вміння щодо адаптації у соціально значущому середовищі без зниження потреби в реалізації обдарованості.

Батьки повинні особливу увагу приділяти розвиткові пізнавальних інтересів дитини, адже завдяки їм формуються основні інтелектуальні вміння, необхідні для засвоєння знань, закладається основа для дальшого успішного оволодіння знаннями. Василь Сухомлинський зазначав, що до кожної дитини треба підхід. Тому батьки повинні розвивати у своїх дітей активну пізнавальну діяльність, зацікавлювати дитину різними видами завдань (пошукових, логічних, ігрових).

Дитина не тільки повинна засвоїти певну суму знань, а й навчитися спостерігати, порівнювати, виявляти взаємозв'язок між поняттями й міркувати. А добитися це можливо лише засобами, що активізують пізнавальну діяльність.

Робота над розвитком пізнавальних інтересів дитини, активізує її діяльність, підвищує продуктивність праці. Звичайно, батьки не повинні залишати дитину наодинці зі своїми проблемами. Батьківська допомога має бути обережною, зваженою, вона має наштовхувати дитину на власні розв'язки, а не насаджувати свої. Головне завдання батьків - прагнути, щоб навчальна праця їх дитини приносила їй радість, а не муки й гіркоту невдач. Дитина, яка захоплена справою, яка їй до вподоби, виявляє наполегливість, силу волі, критичне ставлення до загальновідомого. В творчості дитина може реалізувати всі наявні в неї знання, уміння та здібності. Батькам потрібно знати, що обдарована дитина прагне довірливого спілкування. Вона хоче бачити у батьках мудру дорослу людину, яка збагатить її уявлення про світ і про саму себе, допоможе подолати труднощі. Дітям дуже хочеться, щоб батьки сприймали їх як рівноправних в особистісному плані партнерів. Їм не хочеться, щоб їх повчали, вони прагнуть рівноправного спілкування, щоб їх сприймали як особистості й реагували на них як на особистість. Звичайно, перед батьками стоїть проблема формування й плекання не просто особистості, а особистості обдарованої, особистості свідомого українського громадянина.

Педагоги мають навчити батьків розвиткові творчих здібностей і обдарованості у їхніх дітях. Тут важливе значення мають відкриті запитання, творчі дискусії, глибоке знання батьками психологічної сутності творчого процесу, віра в інтелектуальні сили дитини. Для дитини батьки повинні створити умови, щоб обдарована дитина мала змогу самостійно здійснювати свою індивідуальну діяльність. Завдання батьків полягає в максимальному сприянні, стимулюванні активності та розвитку в дитини винахідливості, ініціативи, творчого підходу до навчання. Бажано , щоб у дитини був улюблений затишний куточок, де вона може повністю усамітнитися і спокійно подумати. У кімнаті дитина повинна відчувати атмосферу творчості, розкутості на уміння знаходити розв'язок нестандартних ситуацій, як націленість на відкриття нового.

Розвиваючи творчі здібності дитини, батьки виконують суспільний запит щодо формування особистості, здатної самостійно мислити, приймати сміливі й нестандартні рішення, творчо ставитись до праці. Саме такі творчі особистості мають високий рівень національної самосвідомості, що виявляє причетність їх до споконвічних духовних цінностей українського народу. А допоможуть їм такими стати їх перші порадники - батьки.

ВПЛИВ ТЕЛЕБАЧЕННЯ НА ДІТЕЙ

Не приділяти нині уваги впливу телебачення на дітей не можливо. Вплив телебачення- це не просто електронна іграшка або розвага, це вплив на життя дітей, на сімейні взаємини і традиції. біля екранів телевізора діти проводять більше часу, ніж за будь-яким іншим заняттям тому ми повинні замислитися про вплив телебачення на розвиток дитини.

А тепер трохи статистики:
•дві третини наших дітей віком від 6 до 12 років дивляться телевізор щодня;.
•час щоденного перегляду телепередач дитиною складає в середньому понад 2 години;
•50% дітей дивляться всі телепередачі поспіль, без будь-якого вибору;
•25% дітей віком від 6 до 10 років дивляться ті самі передачі від 5 до 40 разів поспіль;
•38% хлопців віком від 6 до 12 років при визначенні рейтингу використання вільного часу на перше місце поставили телевізор, вилучивши при цьому заняття
спортом, прогулянки на свіжому повітрі й спілкування з родиною.
Стресогеність телебачення для дитини зумовлена наступними чинниками:
=> телебачення привчає до малорухливості, воно відволікає дитину од інших занять, читання, гри, спілкування - зайве захоплення переглядом телепередач може провокувати пасив не засвоєння та обмежувати роботу мислення, що негативно позначається на інтелектуальних здібностях дітей;
=> викликає зайві довгострокові стреси, після яких, як правило, дитина відразу лягає спати, а звідси - погане засинання, жахливі сновидіння, небажання прокидатися вранці.
Основні правила боротьби з телеманією:
•спільне визначення та обговорення телепередач для перегляду дорослими й дітьми на наступний тиждень;
•обговорення улюблених телепередач дорослих і дітей після перегляду; Л зважування "за" і "проти" дітей з приводу "дорослих" передач і думки дорослих з приводу" дитячих";
•телевізор не повинен бути вагомою складовою життя батьків: це стане позитивним прикладом для дитини;
•обмежити час перегляду певної передачі: для дітей 5-6 років не більше 30 хвилин на тиждень, для учнів 1-2 класів - 45-60 хвилин.
А ще слід пам 'ятати, що:
•раціонально використовуючи телевізор, можна розширювати кругозір дітей і допомагати їм позбутися стереотипних уявлень;
•можна навчити дітей різних форм про соціальної поведінки;
•у ретельно продуманих дитячих програмах переплетено безліч різних тем, таких як співпраця, дружба, співчуття, прихильність, завзятість у досягненні
мети, контроль агресії тощо.

ПОРАДИ БАТЬКАМ У ФОРМУВАННІ САМООРГАНІЗАЦІЇ ДИТИНИ-ШКОЛЯРА

У дитини своє особливе уміння бачити, думати і відчувати. Потрібно тільки їй розвивати все це у правильному, корисному для неї напрямі.
Г. Честертон

СІМ ПРИНЦИПІВ ВИХОВАННЯ ДИСЦИПЛІНИ У ДИТИНИ


Відокремлюйте свої почуття від дітей. Це головна вимога для виховання дисципліни. Не осуджуйте дитину. Вона повинна відчувати, що її люблять. Пам’ятайте : щоб змінити вчинки дитини, треба зрозуміти її почуття і навчитися їх враховувати.
Уважно вивчайте дитину – ви повинні знати стан її нервової системи. Дії дитини в стані нервового розладу мають сприйматися батьками як ознака більш глибоких емоційних ускладнень, викликаних критикою, звинуваченням або покаранням.
Відповідайте на почуття дитини. Створіть такі умови, щоб дитина почувалась емоційно захищеною, могла виговоритися, щоб її негативні емоції знайшли вихід у словах, а не в діях.
Якщо без покарання не обійтися, нехай дитина обере його сама.
(Практика свідчить, що дитина, як правило, вибирає більш суворе покарання, ніж хотіли батьки. Але в таких випадках вона вже не вважає його жорстоким.)
Караючи дитину, переконайтеся в тому, що вона розуміє, за що саме її карають, що звинувачує в цьому себе, а не того, хто карає. Допоможіть їй зрозуміти правила поведінки засвоїти їх.
Дайте зрозуміти, що дисциплінарні проблеми дитини стосуються не тільки дорослих, а є їх спільними.
Накладіть обмеження на небезпечні та руйнівні дії. Допоможіть дитині спрямовувати свої дії в інше, дозволене русло. У цьому полягає основна формула динамічного підходу до проблеми дисципліни дитини.
ЯК ДОПОМОГТИ ДИТИНІ САМООРГАНІЗУВАТИСЯ Й
ОРГАНІЗУВАТИ СВОЄ РОБОЧЕ МІСЦЕ
Своєчасно лягати спати й рано вставати, щоб не запізнитися до школи, встигнувши перед цим без особливого поспіху прибрати постіль, провітрити кімнату, зробити ранкову гімнастику, виконати туалетні й водні процедури, добре поснідати.
Тримати в чистоті, охайності своє робоче місце, де кожна річ має своє постійне місце ; під руками завжди мати тільки те, що потрібно, а використавши, покласти туди, звідки його взяв. Після виконання всіх домашніх завдань у ранець покласти все необхідне, щоб нічого не забути вдома.
Сівши за письмовий стіл, одразу братися до роботи, не відволікаючись на сторонні справи, працювати зосереджено, наполегливо, бо, як кажуть у народі, « коли став робить, то байдики не бити».
Займатися своїми справами тоді, коли виконано все домашнє завдання.
Виконувати завдання в той день, коли їх одержано; золотим правилом поведінки нехай стане мудра народна порада: « Нинішньої роботи на завтра не відкладай ».
Працювати в темпі « жваво». « Відстанеш годиною – не наздоженеш родиною».
Неодмінно доводити розпочате до повного завершення.
Не братися одразу за багато справ, бо «Хто багато зачинає, той мало кінчає».
Працювати з охотою. « Була б охота, піде на лад всяка робота» - вчить народна педагогіка.

ПІДЛІТКОВИЙ ВІК

У підлітковому віці відбувається втрата «дитячого статусу», хоча зберігаються нереалістичні уявлення про власні привілеї і статус дорослих. Такому становищу сприяють і суб’єктивні враження; різкі фізичні зміни, мрії та ідеали, які починають уявлятися вже менш реальними, кризові зіткнення із самим собою і сім’єю, почуття самотності та прагнення швидше досягти статусу дорослої людини. У традиційній класифікації підлітковим віком прийнято вважати період розвитку індивіда від 10-11-ти до 14-15-ти років. У перехідний вік (напівдитина - напівдорослий) індивід проходить довгий шлях у своєму психічному розвитку через внутрішні конфлікти з самим собою та іншими, через зовнішні зриви і внутрішні «сходження до себе» як до особистості.

«Підйоми» та «падіння» в цьому віці зумовлені якісними змінами, які, з одного боку, супроводжуються появою у самого підлітка значних суб’єктивних труднощів, а з іншого - виникненням об’єктивних перешкод при його взаємодії з довкіллям. Така варіативність пов’язана з протиріччям підліткового віку. Внутрішні зміни впливають на поведінку. Підлітки підвищено збудливі, імпульсивні, їхні дії часто нестримні, без контрольовані, неадекватні стимулам. Вони часто відчувають невпевненість, переживають невдачі, не бажаючи виявляти свій стан, прикриваються грубістю, байдужістю, неуважністю, оскільки бояться бути посміховиськом. Висока активність може раптово перерости у знесилення, шалена радість змінюється смутком, впевненість у собі переходить у зніяковіння, егоїзм чергується з альтруїстичністю, пристрасть до спілкування – із замкнутістю в собі, чутливість переходить в апатію, жвава зацікавленість – у розумову байдужість, любов до читання – у зневагу до нього, прагнення до нового, захоплення спостереженнями – у нескінченні розмірковування тощо.

Підлітковий вік - це період, коли прискорюється ріст організму. Зміна росту і ваги тіла супроводжується змінами пропорцій споча

Кiлькiсть переглядiв: 441