Вплив сучасних мультфільмів на психіку дитини

Мультиплікаційні фільми невипадково улюблені дітьми різного віку. Яскраві, видовищні, образні. У свідомості дорослого мультфільм – це те, що призначено для дітей. Але не всі мультфільми корисні. На жаль, багато трансльовані сьогодні мультфільми побудовані етично, психологічно чи педагогічно безграмотно і можуть нести небезпечні для дитини наслідки. Дитина всю інформацію сприймає у вигляді образів. Із цих образів, як із кубиків, вона будує свою модель світу. Не секрет, що часто некерована агресивна поведінка дітей, пов’язана з копіюванням ними поведінки героїв популярних мультфільмів. Справа в тім, що кількість мультфільмів для дітей, що містить в собі сцени насильства і жорстокості, зростає, а дитина, з властивою їй сприйнятливістю, переносить побачене у звичайне життя. Такі сцени насильства найчастіше можна побачити в зарубіжних мультиках, наприклад, «Покемон», «Том і Джері», «Сімпсони». Тому підбираючи мультфільм для дітей, будьте вибагливими, якщо ви купуєте незнайомий мультик – не полінуйтесь подивитися його спочатку самі, а вже потім пропонуйте до перегляду дитині. Ознаки «шкідливого мультфільму»: 1. Колір. головні герої розфарбовані яскравим, ядовитим кольором. Цей прийом експлуатує здатність дитячої психіки реагувати на все яскравіше. Тому від початку до кінця мультфільму персонаж веде маленького глядача, куди захоче, не даючи можливості відволіктися та порозмірковувати . 2. Головні герої агресивні, вони прагнуть завдати шкоди оточуючим. 3. Обличчя. Головна героїня всіх американських мультфільмів на одне обличчя. Мало того, що це нудно, але, якщо уявити ці на обличчі живої дівчини, то вона буде страшною. Із-за великої частоти показів цього обличчя на екрані, воно перетворюється на естетичний стереотип. Таким чином, дівчата будуть прагнути виглядати як те, чого не буває, а хлопчики , підростаючи, будуть безрезультатно шукати те, чого не може бути. 4. В жіночі образи втілюється така якість, як садизм. Дитина знає, що добрих і хороших потрібно наслідувати. Але в мультфільмах героїні мають не лише хороші якості, а й жорстокість, непошану до батьків. Наприклад, чи можна уявити Настеньку з «Аленького цветочка» з виразом злості чи люті на обличчі? Чи може вона взагалі бути агресивною? А от Фіона(«Шрек») , Жасмін в «Аладін» проявляють жорстокість невимушено та ще й заразливо. 5.Демонстрація небезпечних для життя дитини форм поведінки повторювати які у реальній дійсності недоцільно, незрозуміло, навіть просто небезпечно. Перегляд таких прикладів для наслідування може обернутися для дитини зниженням порога чутливості до небезпеки, а значить потенційними травмами. Доведено: сучасні західні мальовані фільми руйнують психіку дітей. Здавалося б , що може бути краще, ніж історії про Гуффі, Дональда, Міккі Мауса. На перший погляд,ці герої добродушні й завжди веселі. У діснеєвських мультфільмах немає ні крові, ні сцен насильства, добро завжди перемагає зло. Та це тільки один бік медалі. А ось інший. Варто врахувати, дитина все побачене сприймає буквально. Отже, вірить тому, що відбувається. Вона бачить, що Гуффі з величезної висоти падає на асфальт і підлітає вгору. Дональда вдаряють відбійним молотком по голові, а у нього від цього лише пташки навколо голови. Можливо, це перебільшення, але відомі випадки, коли діти реально пробували повторити те, що витворили їхні улюблені екранні герої. В якості протилежного прикладу наведу багатосерійний радянський мультфільм «Ну зачекай!». У ньому часто відбуваються травматичні ситуації: Вовк падає з енного поверху, з каруселі , потрапляє в аварії… Але яка мораль! Накурився цигарок – втрачає свідомість, стає синьо-червоно-зелений. Тобто дітей вчать: зробив щось заборонене – наслідки будуть сумними. В 60-х роках ХХ століття були проведенні лабораторні дослідження. В ході досліджень було виявлено, що діти вчаться, спостерігаючи за іншими. Діти дивилися спеціально створені телевізійні передачі, в яких агресивно поводилися із пластиковою лялькою «Бобо». Коли у дітей з’явилась можливість погратися з лялькою, вони частіше поводилися з нею агресивно, ніж ті, що не дивилися телепередачі. Приведемо декілька рекомендацій для того, щоб перегляд приніс малюкові більше користі, ніж шкоди: - Час, проведений дитиною біля єкрану має суворо дозуватися, по можливості без винятків. Лікарі-офтальмологи рекомендують для дітей до 4-х років – не більше 20 хвилин на день, для дітей 5-6 років – 30 хвилин, у 7-8 років – 40 хвилин. - Дивіться мультфільм разом із дитиною, обговорюйте зміст побаченого після перегляду. Якщо у маленького глядача виникають якісь питання, неодмінно поясніть йому і в свою чергу запитати дитину: «А як би ти поступив на місці головного героя?» - Найкраще для дітей підійдуть наші, вітчизняні мультики. Ці анімовані казки, як правило, повчальні і добрі, герої в них красиво намальовані, на них приємно дивитися. Такі мультфільми, як «Про левеня і черепаху», «По дорозі з хмарами» прищеплюють дітям любов до навколишнього світу. Із закордонних підійдуть такі як: «Бембі», « Король Лев», « Барбі» - вони про доброту, дружбу, взаємовиручку і дають позитивне уявлення про світ і моделі поведінки у ньому. Відбираючи мультфільми для перегляду, переконайтеся, що якість зображення хороша, інакше не уникнути проблеми із зором, та й задоволення від мультика буде не те. Часто дорослі вмикають дитині мультфільм для того, щоб відволіктися її чимось, а самим зайнятися своїми справами. Краще щоб це не стало звичкою, для цього можна ввести сімейну традицію зі спільного перегляду захоплюючих мультфільмів, щоб малюк відчував себе єдиним цілим з батьками.

Конфлікт. Як його вирішити

Більшість людей сходиться на думці, що конфлікти в нашому житті були, є і будуть. Кожна людина незалежно від своїх особистісних особливостей, професії, посади часом бере участь в конфлікті або її туди втягують, сама провокує його, або виступає в ролі рятувального кола. Конфлікти, звичайно, ускладнюють наше життя, але саме вони часто стають поштовхом до розвитку, примушуючи нас рухатися вперед, переглядати існуючий порядок (або безлад) речей, виводити на новий рівень наші взаємини. Життя без конфліктів зовсім прісне як їжа без солі і перцю.

Причини конфліктів різні. Це може бути і різнорівнева підготовка (він вчитися краще, він – гірше), і різне соціальне становище, гендерний/фізіологичний аспект (хлопчики і дівчатка; я-сильніший, ти – слабше), конфлікт з дорослими, який дитина переносить на дітей, як на більш доступний об'єкт, тощо.

Вміння вийти з конфліктної ситуації передбачає також застосування відповідної стратегії вирішення конфлікту. Який і коли?

Почнемо зі стратегії уникнення. Ви бачите конфлікт, але не хочете вступати в конфронтацію. В результаті сторони продовжують конфліктувати, і кожна намагається домогтися своєї мети. Ця стратегія може бути використана в тому випадку, коли конфлікт примітивний (відійти в сторону).

Друга стратегія - пристосування до конфлікту. Коли одна з конфліктуючих сторін пристосовується до цілей та інтересів іншої, дійсно може встановитися штиль (поступка з боку одного з учасників).

Стратегія змагання. Її принцип - прагну до своєї мети, змагаючись з іншими і використовуючи всі засоби (намагайся зробити краще).

Звичайно, бажано, щоб дитина з початкової школи була навчена ділитися з батьками буквально всім, що з нею відбувається в школі. У сім'ї має бути 'відповідальний за дитячі відвертість. І коли дитина розповідає про щось проблемне, необхідно спрямовувати її до вирішення конфліктної ситуації, обговорювати з нею можливу поведінку, слова, які вона може сказати кривдникові, передбачити реакцію кривдника на ці слова іт. д.Але батькам не можна втручатися в перший же момент конфлікту.

У нас, на жаль, є такі ситуації, коли батьки починають розбиратися один з одним аж до рукоприкладства або кричать на чужих дітей. Не треба! Вчіть свою дитину шукати виходи, підказуйте. Але не лайте дітей за те, що у них знову виникли проблеми, а втручайтеся тільки тоді, коли ситуація виходить з під контролю.

Стиль поведінки, якої повинен дотримуватися дорослий, який спостерігає ситуацію сварки:

Правило 1. Не завжди слід втручатися у сварки між дітьми. Адже як у будь-якої іншої діяльності, можна навчитися вирішувати конфлікти тільки шляхом участі в них. Не заважайте дітям отримувати такий життєво важливий досвід. Проте бувають ситуації, коли невтручання дорослого може призвести до серйозних проблем для фізичного або емоційного благополуччя дітей. Так, якщо один з свариться значно молодше або слабкіше іншого учасника конфлікту і при цьому вони дуже близькі до з'ясування стосунків кулаками, то потрібно зупинити їх і постаратися перевести сварку знову в "мовний" русло. Те ж відноситься до ситуації взаємодії двох хлопців, один з яких традиційно виявляється переможеним у суперечці і змушений весь час поступатися. У цьому випадку, якщо ви не втрутилися протягом спору, то в одного з дітей може розвинутися боязкість і невпевненість у своїх силах і навіть у своїх правах.

Правило 2. Втручаючись у дитячий конфлікт, ніколи не займайте відразу позицію одного з дітей, навіть якщо вам здається очевидним, хто тут правий, а хто винен. Адже для дитини, яка веде себе неправильно, це зовсім не так просто. Тому ваш швидкий суд вона сприйме як несправедливість і упередженість, а значить, не стане продовжувати спілкування, в якому ви виступаєте арбітром. Намагайтеся об'єктивно розібратися в причинах конфлікту та його течії, тим більше що зазвичай дорослі бачать лише частину "айсберга", а ця надводна частина далеко не завжди дозволяє судити про справжні проблеми і вклад дітей в конфлікт.

Правило 3. Розбираючи конкретну ситуацію сварки, не прагнете виступати верховним суддею, визначаючи правих і винуватих і обираючи міру покарання. Краще не робити з особистих конфліктів аналог юридичного розгляду. Спробуйте привчити дітей до думки, що, хто б не почав сварку, відповідальність за подальший розвиток подій несуть завжди двоє. Тому, втручаючись у спілкування дітей, намагайтеся показати їм, як можна знайти спосіб виходу з важкої ситуації, який влаштував би їх обох. Робіть акцент не на "хто винен?", а на "що робити?". Направити в це русло увагу посварених і спраглих помсти хлопців часто допомагає почуття гумору. Якщо ви пожартуйте і покажете ситуацію в кумедному світлі, то відразу помітите, як разом зі сміхом у дітей поступово змінюється їх емоційний стан.

Правило 4. Допомагаючи дітям вийти з конфлікту і звільнитися від накопичиної образи і злості, стежте за тим, щоб вони не переходили на особистості. Говорячи про те, що їх засмутило або обурило, вони повинні описувати саме дії і слова партнера, а не його фізичні або особистісні недоліки. Тобто припустимо, коли дитина скаржиться на те, що інший наступив йому на ногу або грубо відповів, але намагайтеся не допускати виразів типу: "Так він ведмідь клишоногий!" або "Він завжди такий нервовий і грубіян!".

Правило 5. Якщо ви хочете допомогти врегулювати конфлікт між двома своїми власними дітьми, то докладіть зусиль, щоб у дітей не виникло відчуття, що одного з них (хто виявився не винен або чия вина менша) ви любите більше. Не забудьте вголос пояснити своїм дітям, що ви дуже любите їх обох, що б вони не зробили, і тому їх сварки дуже вас засмучують. Навіть коли ви вважаєте за потрібне покарати одного з хлопців, все одно нагадайте йому, що вам це неприємно, ви його дуже любите і сподіваєтеся, що він зрозуміє користь покарання і виправиться. Також подбайте про те, щоб у вашого єдиного сина або дочки не виникало сумнівів у фортеці родинних відносин, якщо вирішуєте конфлікт між дитьми і їх приятелями.

ПОРАДИ БАТЬКАМ ЩОДО ВИХОВАННЯ ОБДАРОВАНОЇ ДИТИНИ В СІМ’Ї

Розвиток творчих здібностей особистості - це одвічний гуманістичний принцип. Ще стародавні греки вважали, що самостійна, а отже, і творча особистість здатна самовіддано служити своєму народу і державі. Кожна держава зацікавлена у вихованні такого могутнього інтелектуального потенціалу, як обдаровані, талановиті діти.

З метоювиховання обдарованої дитини, в Україні за участю Президії АН України, МОН України й ряду інших міністерств та відомств, створена комплексна програма пошуку, навчання і виховання обдарованих дітей і молоді "Творча обдарованість".

Мета програми - створення оптимальної соціально та економічно обґрунтованої мережі установ, закладів для обдарованих дітей, підготовка навчальних планів, підручників, науково-методичної продукції, підготовка кадрів до роботи з обдарованими дітьми.

Обдарованість - це високий рівень здібностей людини, що дозволяє їй досягти особливих успіхів у певній галузі діяльності. Розрізняють загальну і спеціальну обдарованість. Загальна розумова обдарованість виявляється в оволодінні всіма видами діяльності, для успішного здійснення яких необхідні певні розумові якості. Спеціальна обдарованість пов'язана з певними видами діяльності, в яких вона найбільше розвивається.

Розрізняють обдарованість:

· соціальну - лідерську;

· художню - музичну, образотворчу, сценічну;

· психомоторну - спортивні здібності;

· інтелектуальну - здатність аналізувати, мислити, зіставляти факти (серед інтелектуальних дітей є такі, які навчаються відмінно з 1-2 предметів і не встигають з інших);

· академічну - надзвичайна здатність до навчання взагалі, стають відмінними спеціалістами;

· творчу - нестандартне бачення світу й нешаблонне мислення (але такі діти часто не досягають поставленої мети і є невдахами. З дитинства вони всіх дратують. Важливо таку дитину побачити і допомогти їй).

Усі обдаровані діти мають потребу в знаннях, яскраво виражений інтерес до певної галузі знань. Немає потреби примушувати їх вчитися, вони самі шукають собі роботу, частіше складну інтелектуальну, із задоволенням нею займаються, присвячуючи їй увесь свій вільний час. Обдаровані діти вільно і швидко оволодівають відповідними вміннями і навичками. Вони показують високий рівень досягнень.

Обдарована дитина шукає спілкування з дорослими, бо ті розуміють її краще, ніж однолітки, які часто насміхаються, дають прізвиська. Обдаровані діти часто перебільшено емоційні, вони запальні, легко збуджуються через дрібниці, але це не вередування, а виявлення багатства їх натури.

Творчі діти рідко бувають спокійними, вони страждають від своєї винятковості, але багатьох рятує тонке відчуття гумору, вони цінують його. У них особлива мова, особливе сприйняття. Тому такі якості обдарованих дітей вимагають особливого підходу до них, і не випадково за рішенням Всесвітньої організації охорони здоров'я входять до "групи ризику". Вони потребують особливого виховання, спеціальних, індивідуальних навчальних програм, спеціально підготовлених вчителів, шкіл.

Фахівці давно відмітили, що обдаровані діти часто виростають в інтелігентних сім'ях, і справа тут зовсім не в особливих генах геніальності, а справа в сімейній атмосфері, в системі сімейних цінностей.

Взагалі батьки заохочують і бажали б розвивати в своїй дитині пізнавальні потреби та різні здібності, але роблять вони це по-різному. Деякі батьки прагнуть до того, щоб дитина запам'ятала більше фактів, назв, подій, відчувала гордість за свої знання.

Психологічні дослідження показують, що пізнавальна мотивація виявляється у формі дослідницької, пошукової активності, чутливості до нового, новизни ситуацій, знаходження нового у звичайному.

Для виявлення обдарованості використовують різні методи: від найпростішого батьківського спостереження до спеціально розроблених стандартизованих та тестових завдань.

Батьки використовують виховні стратегії: стратегія прямого виховного впливу, де вони постійно пропонують дітям якісь розвиваючі ігри, вправи. Інколи ця стратегія дає результати, але дуже часто в дитини виникає внутрішня протидія. Друга категорія батьків вважає, що вивчати та розвивати їхню дитину повинні фахівці. Але не потрібно повністю перекладати всі турботи на плечі інших, а самим знаходитись осторонь.

Третя стратегія - коли батьки дають вибір своїй дитині й намагаються підібрати гарну школу, не контролюючи розвиток здібностей.

Найголовніше в таких сім'ях - атмосфера пізнавальних інтересів самих батьків (самі читають, ходять на виставки, не нав'язуючи свого інтересу). Така стратегія саморозвитку виявилась найефективнішою.

Властивістю таланту є свідомий, поглиблений, всебічний розвиток обдарованості. У кожній дитині закладені певні здібності, тільки в одних вони виявляються дуже яскраво й виразно, а інших залишаються дрімати всередині. Здібності можуть виявлятися і в ранньому дитинстві, і в зрілому віці. Від народження всі діти здібні, однак такі рівні здібностей, як обдарування, талант і геніальність притаманні далеко не кожному [1, 233]. Батьки повинні добре знати, що обдаровані діти швидше за інших виконують завдання, прагнуть до самостійності, до розв'язання завдань проблемного характеру або таких, які вимагають кмітливості, різних способів розв'язання, творчості.

Розвиток здібностей нерозривно пов'язаний із формуванням інтересу. Обдарованість і талант не люблять тиску. Більшість дітей конфліктують з учителями, батьками в разі нетактовного ставлення, відсутності уваги або належного розумового навантаження. Ці діти відрізняються гарною пам'яттю, багатим словниковим запасом, вони надзвичайно гостро переживають невдачі, часто перебувають у стресовому стані, впертість і прагнення довести розпочату справу до кінця, що нерідко сприймається дорослими як вередливість, а допитливість може оцінюватися як порушення норми. Батькам потрібен індивідуальний підхід до вирішення проблемних питань з дитиною. Вони повинні здійснювати контроль над читанням дитини, захопленнями, але спрямувати свою діяльність на організацію допомоги дитині, збільшити ступінь самостійності, здатність до ефективного вирішення різного роду проблем, створити умови для забезпечення позитивного емоційного стану обдарованої дитини, позитивно-стійкого ставлення до життя, творчої діяльності. Стосунки батьків повинні будуватися на довір'ї. Допомога не може мати форму наказу, батьки повинні формувати в дітей стійкість у тихотравмуючих ситуаціях, навчати навичкам саморегуляції, набуття вміння щодо адаптації у соціально значущому середовищі без зниження потреби в реалізації обдарованості.

Батьки повинні особливу увагу приділяти розвиткові пізнавальних інтересів дитини, адже завдяки їм формуються основні інтелектуальні вміння, необхідні для засвоєння знань, закладається основа для дальшого успішного оволодіння знаннями. Василь Сухомлинський зазначав, що до кожної дитини треба підхід. Тому батьки повинні розвивати у своїх дітей активну пізнавальну діяльність, зацікавлювати дитину різними видами завдань (пошукових, логічних, ігрових).

Дитина не тільки повинна засвоїти певну суму знань, а й навчитися спостерігати, порівнювати, виявляти взаємозв'язок між поняттями й міркувати. А добитися це можливо лише засобами, що активізують пізнавальну діяльність.

Робота над розвитком пізнавальних інтересів дитини, активізує її діяльність, підвищує продуктивність праці. Звичайно, батьки не повинні залишати дитину наодинці зі своїми проблемами. Батьківська допомога має бути обережною, зваженою, вона має наштовхувати дитину на власні розв'язки, а не насаджувати свої. Головне завдання батьків - прагнути, щоб навчальна праця їх дитини приносила їй радість, а не муки й гіркоту невдач. Дитина, яка захоплена справою, яка їй до вподоби, виявляє наполегливість, силу волі, критичне ставлення до загальновідомого. В творчості дитина може реалізувати всі наявні в неї знання, уміння та здібності. Батькам потрібно знати, що обдарована дитина прагне довірливого спілкування. Вона хоче бачити у батьках мудру дорослу людину, яка збагатить її уявлення про світ і про саму себе, допоможе подолати труднощі. Дітям дуже хочеться, щоб батьки сприймали їх як рівноправних в особистісному плані партнерів. Їм не хочеться, щоб їх повчали, вони прагнуть рівноправного спілкування, щоб їх сприймали як особистості й реагували на них як на особистість. Звичайно, перед батьками стоїть проблема формування й плекання не просто особистості, а особистості обдарованої, особистості свідомого українського громадянина.

Педагоги мають навчити батьків розвиткові творчих здібностей і обдарованості у їхніх дітях. Тут важливе значення мають відкриті запитання, творчі дискусії, глибоке знання батьками психологічної сутності творчого процесу, віра в інтелектуальні сили дитини. Для дитини батьки повинні створити умови, щоб обдарована дитина мала змогу самостійно здійснювати свою індивідуальну діяльність. Завдання батьків полягає в максимальному сприянні, стимулюванні активності та розвитку в дитини винахідливості, ініціативи, творчого підходу до навчання. Бажано , щоб у дитини був улюблений затишний куточок, де вона може повністю усамітнитися і спокійно подумати. У кімнаті дитина повинна відчувати атмосферу творчості, розкутості на уміння знаходити розв'язок нестандартних ситуацій, як націленість на відкриття нового.

Розвиваючи творчі здібності дитини, батьки виконують суспільний запит щодо формування особистості, здатної самостійно мислити, приймати сміливі й нестандартні рішення, творчо ставитись до праці. Саме такі творчі особистості мають високий рівень національної самосвідомості, що виявляє причетність їх до споконвічних духовних цінностей українського народу. А допоможуть їм такими стати їх перші порадники - батьки.

ВПЛИВ ТЕЛЕБАЧЕННЯ НА ДІТЕЙ

Не приділяти нині уваги впливу телебачення на дітей не можливо.Вплив телебачення- це не просто електронна іграшка або розвага, це вплив на життя дітей, на сімейні взаємини і традиції. біля екранів телевізора діти проводять більше часу, ніж за будь-яким іншим заняттям тому ми повинні замислитися про вплив телебачення на розвиток дитини.

А тепер трохи статистики:•дві третини наших дітей віком від 6 до 12 років дивляться телевізор щодня;.•час щоденного перегляду телепередач дитиною складає в середньому понад 2 години;•50% дітей дивляться всі телепередачі поспіль, без будь-якого вибору;•25% дітей віком від 6 до 10 років дивляться ті самі передачі від 5 до 40 разів поспіль;•38% хлопців віком від 6 до 12 років при визначенні рейтингу використання вільного часу на перше місце поставили телевізор, вилучивши при цьому заняттяспортом, прогулянки на свіжому повітрі й спілкування з родиною.Стресогеність телебачення для дитини зумовлена наступними чинниками:=> телебачення привчає до малорухливості, воно відволікає дитину од інших занять, читання, гри, спілкування - зайве захоплення переглядом телепередач може провокувати пасив не засвоєння та обмежувати роботу мислення, що негативно позначається на інтелектуальних здібностях дітей;=> викликає зайві довгострокові стреси, після яких, як правило, дитина відразу лягає спати, а звідси - погане засинання, жахливі сновидіння, небажання прокидатися вранці.Основні правила боротьби з телеманією:•спільне визначення та обговорення телепередач для перегляду дорослими й дітьми на наступний тиждень;•обговорення улюблених телепередач дорослих і дітей після перегляду; Л зважування "за" і "проти" дітей з приводу "дорослих" передач і думки дорослих з приводу" дитячих";•телевізор не повинен бути вагомою складовою життя батьків: це стане позитивним прикладом для дитини;•обмежити час перегляду певної передачі: для дітей 5-6 років не більше 30 хвилин на тиждень, для учнів 1-2 класів - 45-60 хвилин.А ще слід пам 'ятати, що:•раціонально використовуючи телевізор, можна розширювати кругозір дітей і допомагати їм позбутися стереотипних уявлень;•можна навчити дітей різних форм про соціальної поведінки;•у ретельно продуманих дитячих програмах переплетено безліч різних тем, таких як співпраця, дружба, співчуття, прихильність, завзятість у досягненнімети, контроль агресії тощо.

ПОРАДИ БАТЬКАМ У ФОРМУВАННІ САМООРГАНІЗАЦІЇ ДИТИНИ-ШКОЛЯРА

У дитини своє особливе уміння бачити, думати і відчувати. Потрібно тільки їй розвивати все це у правильному, корисному для неї напрямі.Г. Честертон

СІМ ПРИНЦИПІВ ВИХОВАННЯ ДИСЦИПЛІНИ У ДИТИНИ

Відокремлюйте свої почуття від дітей. Це головна вимога длявиховання дисципліни. Не осуджуйте дитину. Вона повинна відчувати, що її люблять. Пам’ятайте : щоб змінити вчинки дитини, треба зрозуміти її почуття і навчитися їх враховувати.Уважно вивчайте дитину – ви повинні знати стан її нервової системи. Дії дитини в стані нервового розладу мають сприйматися батьками як ознака більш глибоких емоційних ускладнень, викликаних критикою, звинуваченням або покаранням.Відповідайте на почуття дитини. Створіть такі умови, щоб дитина почувалась емоційно захищеною, могла виговоритися, щоб її негативні емоції знайшли вихід у словах, а не в діях.Якщо без покарання не обійтися, нехай дитина обере його сама.(Практика свідчить, що дитина, як правило, вибирає більш суворе покарання, ніж хотіли батьки. Але в таких випадках вона вже не вважає його жорстоким.)Караючи дитину, переконайтеся в тому, що вона розуміє, за що саме її карають, що звинувачує в цьому себе, а не того, хто карає. Допоможіть їй зрозуміти правила поведінки засвоїти їх.Дайте зрозуміти, що дисциплінарні проблеми дитини стосуються не тільки дорослих, а є їх спільними.Накладіть обмеження на небезпечні та руйнівні дії. Допоможіть дитині спрямовувати свої дії в інше, дозволене русло. У цьому полягає основна формула динамічного підходу до проблеми дисципліни дитини.ЯК ДОПОМОГТИ ДИТИНІ САМООРГАНІЗУВАТИСЯ ЙОРГАНІЗУВАТИ СВОЄ РОБОЧЕ МІСЦЕСвоєчасно лягати спати й рано вставати, щоб не запізнитися до школи, встигнувши перед цим без особливого поспіху прибрати постіль, провітрити кімнату, зробити ранкову гімнастику, виконати туалетні й водні процедури, добре поснідати.Тримати в чистоті, охайності своє робоче місце, де кожна річ має своє постійне місце ; під руками завжди мати тільки те, що потрібно, а використавши, покласти туди, звідки його взяв. Після виконання всіх домашніх завдань у ранець покласти все необхідне, щоб нічого не забути вдома.Сівши за письмовий стіл, одразу братися до роботи, не відволікаючись на сторонні справи, працювати зосереджено, наполегливо, бо, як кажуть у народі, « коли став робить, то байдики не бити».Займатися своїми справами тоді, коли виконано все домашнє завдання.Виконувати завдання в той день, коли їх одержано; золотим правилом поведінки нехай стане мудра народна порада: « Нинішньої роботи на завтра не відкладай ».Працювати в темпі « жваво». « Відстанеш годиною – не наздоженеш родиною».Неодмінно доводити розпочате до повного завершення.Не братися одразу за багато справ, бо «Хто багато зачинає, той мало кінчає».Працювати з охотою. « Була б охота, піде на лад всяка робота» - вчить народна педагогіка.

ПІДЛІТКОВИЙ ВІК

У підлітковому віці відбувається втрата «дитячого статусу», хоча зберігаються нереалістичні уявлення про власні привілеї і статус дорослих. Такому становищу сприяють і суб’єктивні враження; різкі фізичні зміни, мрії та ідеали, які починають уявлятися вже менш реальними, кризові зіткнення із самим собою і сім’єю, почуття самотності та прагнення швидше досягти статусу дорослої людини. У традиційній класифікації підлітковим віком прийнято вважати період розвитку індивіда від 10-11-ти до 14-15-ти років. У перехідний вік (напівдитина - напівдорослий) індивід проходить довгий шлях у своєму психічному розвитку через внутрішні конфлікти з самим собою та іншими, через зовнішні зриви і внутрішні «сходження до себе» як до особистості.

«Підйоми» та «падіння» в цьому віці зумовлені якісними змінами, які, з одного боку, супроводжуються появою у самого підлітка значних суб’єктивних труднощів, а з іншого - виникненням об’єктивних перешкод при його взаємодії з довкіллям. Така варіативність пов’язана з протиріччям підліткового віку. Внутрішні зміни впливають на поведінку. Підлітки підвищено збудливі, імпульсивні, їхні дії часто нестримні, без контрольовані, неадекватні стимулам. Вони часто відчувають невпевненість, переживають невдачі, не бажаючи виявляти свій стан, прикриваються грубістю, байдужістю, неуважністю, оскільки бояться бути посміховиськом. Висока активність може раптово перерости у знесилення, шалена радість змінюється смутком, впевненість у собі переходить у зніяковіння, егоїзм чергується з альтруїстичністю, пристрасть до спілкування – із замкнутістю в собі, чутливість переходить в апатію, жвава зацікавленість – у розумову байдужість, любов до читання – у зневагу до нього, прагнення до нового, захоплення спостереженнями – у нескінченні розмірковування тощо.

Підлітковий вік- це період, коли прискорюється ріст організму. Зміна росту і ваги тіла супроводжується змінами пропорцій споча