.png)
"Вивчаючи рідну Батьківщину..."
На цьому тижні учні 2-Б, 1-А та 3-А класів разом із класними керівниками побували у м. Валки, де розташований краєзнавчий музей та Школа гончарних мистецтв.
Відвідувачі отримали масу вражень, мали змолгу не тільки подивитись на експонати , але й власноруч виготовити собі на згадку сувенір -глиняний свисток, що був юулюбленою забавкою дітлахів ще з давніх-давен.
Сьогодні традиційне гончарство в Україні зникає. Лише в найпотужніших колись осередках часом працює один-два старі майстри. Припинилася спадкоємність гончарних традицій; молоді керамісти дуже рідко вдаються до відтворення чи осучаснення традиційних форм виробів. Тому виникає велика потреба підтримки та відродження традицій українського гончарства, які далеко не вичерпали себе як з мистецького, так і з практичного погляду.У 60-х роках ще діяли численні осередки сірої кераміки: Городище Полтавської обл., Шатрище Сумської, Плахтянка Київської, Пастирське Черкаської, Залісці Тернопільської, Шпиколоси й Гавареччина Львівської, Коболчин Чернівецької обл. У цих осередках не створювали керамічних цехів (вважалося, що сіра й теракотова майоліка поступається мальованій), і до певної міри тут найдовше “законсервувалися” традиційні локальні форми. Однак з плином часу центри сірої кераміки, так само, як і теракотової, а в деяких місцевостях навіть розписної, поволі згасали. Наприкінці 80-х років їх залишилося менше половини, та й то працювали в них переважно один-два досвідчені майстри: Іван Бібік з Олешні Чернігівської обл., Яків Падалка з с. Віта Поштова Київської обл., Іван Сухий з Черкас, Григорій Гнатченко з с. Хомутці Житомирської обл., Феодосій Киричук і Степан Романюк з с. Залісці Тернопільської обл., Василь Бакусевич з с. Гавареччина Львівської обл., Іван Мазур і Василь Гончар з с. Коболчина Чернівецької обл. та ін.У повоєнний час розширився асортимент порцелянових і фаянсових виробів, водночас активізувалися пошуки нових форм посуду в напрямі простих, лаконічних обрисів та вжиткових конструкцій. До ручного розписування порцеляни залучалися талановиті народні майстри, вихідці з Петриківки: В. Павленко, Г. Павленко-Черниченко, М. Тимченко та ін.У цей період працювали визнані провідні майстри — Олександра Селюченко, Гаврило та Явдоха Пошивайли, Іван Білик, Василь Омеляненко (Опішня), брати Герасименки (Бубнівка), Олександра Пиріжок (Адамівка), Григорій і Павлина Цвілики (Косів), Михайло Волощук (Кути), Микола і Михайло Лемки (Хуст) та ін.У повоєнні десятиріччя гончарство набуло певного пожвавлення. Нестача на ринку вжиткового посуду сприяла швидкому відновленню виробництва кераміки в Опішні, Василькові, Валках (Харківська обл.). Водночас виникли гончарні артілі у давніх осередках (Дибинці, Бар, Бунівка, Адамівка, Смотрич, Косів, Кути, Ужгород). Переважно дрібні, напівкустарні підприємства задовольняли своїми виробами навколишні села. Їхні миски, дзбанки, горнятка та інші речі зберігали місцеві художні традиції форми й декору, а також виявляли загальний регіональний характер гончарства Середнього Подніпров'я, Лівобережжя, Поділля, Прикарпаття і Закарпаття.
.png)
